Система уроків із вивчення давньогрецької лірики

УРОК  1

 

ТЕМА:  Давньогрецька лірика як синтез поезії та музики. Види давньо-

             грецької лірики. Творчість Тіртея та Архілоха.

 

МЕТА: познайомити учнів з видами та особливостями давньогрецької

             поезії; зрозуміти її філософську основу; надати біографічні дані

            давньогрецьких поетів; навчитися вдивлятися в себе, заглиблюватися

            у свій внутрішній світ, відчувати добро і зло, чужий біль, зберігати

           твердість душі; розвивати навички аналізу віршових текстів,

           зв’язного мовлення, виразного читання; сприяти розширенню

          кругозору школярів.

 

ОБЛАДНАННЯ: мультимедійний матеріал ; тексти поезій Архілоха і

            Тіртея; підручник О.Ніколенко

                                  

                                                                        Краса - релігія мудреців.

                                                                                     Давньогрецька мудрість

                                                  

   

                                                    ХІД УРОКУ

 

І. Організація навчальної діяльності.

                Психологічна розминка «Скажи мені добре слово..»

 

ІІ. Актуалізація опорних знань.

                1. Прослуховування учнівських творів «Чому образ Одіссея є втіленням ідеї одвічного суму за батьківщиною?»

                     

ІІІ. Етап орієнтації  

            1. Робота з епіграфом.

- Як, на вашу думку, слід розуміти слова давньогрецької мудрості?

- Чому греки так обожнювали красу?

 

            2. Слово вчителя

            На Землі не було, мабуть, іншої цивілізації, що вклонялася красі більше, ніж давньогрецька. Життя стародавньої Греції надихалося красою й породжувалося нею. Вона бриніла у синьому небі й шумі морського прибою, величних храмах і білосніжних мармурових скульптурах, струнких атлетичних постатях чоловіків і дивовижній чарівності та звабливості жінок.

            Незримий Дух світла направляв життя античних людей. Вони дійсно були мудрими, бо саме завдяки красі знайшли гармонію, що наблизила їх до  розуміння сенсу буття.

            Краса була поштовхом до розквіту літератури, архітектури, злету філософської думки. І сьогоднішніх людей ХХІ століття не лишає байдужими той високий загальнолюдський зміст, гуманізм, схиляння перед духовною величчю людини, що властиві всім шедеврам митців древньої й прекрасної Еллади. Тепер їх життя сприймається наче дивна казка, якою керували величні боги. Досить яскраво представив це Ф.Шиллер у своєму вірші «Боги Еллади»

Інший світ за вашого правління

Був, Еллади світлої боги!

Ви вели блаженні покоління

На казкові щастя береги.

Люди ще були тоді, як діти, -

Радісні, безхитрісні, прості,

У вселенськім храмі Афродіти

Всі вклонялись красоті.

Де тепер, як вірить астроному,

Мертва куля крутиться в імлі,

Там колись у повозі сяйному

Геліос вклонявсь синам землі.

В горах ореади домували,

Дерева були житлом дріад,

Ріки сріблопінні шумували

З урн одрадісних наяд.

Як двірці, сміялись ваші храми,

На змаганнях сили й моготи

Колісниці вперегін з вітрами

Вам на честь гриміли до мети.

Ворухливі хороводні сплети

Обвивали гронами олтар,

І несли увінчані атлети

Вам вінки свої у дар.

Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?

Любої природи цвіт і плід?

Тільки в пісні відблиск твій незгасний,

Тільки в казці твій чудовий слід.

 

           З піснею, а також з трудовими процесами, магією, обрядами тісно пов’язане  виникнення лірики.

 

ІУ. Етап визначення мети                                                              

                        

                         ( запис теми, епіграфу уроку)

 

 У. Етап організації та виконання плану діяльності.

                             1. Вступне слово вчителя.

      Синтез поезії та музики

      Спочатку стародавнє мистецтво було синтетичним, тоб­то між окремими видами мистецтва не існувало чіткої різниці. Наприклад, співаки обов'язково танцювали, а танцюристи обов'язково співали. Розвиваючись, старо­давнє синтетичне мистецтво все більше розділялося на самостійні роди та види, або жанри. Всі твори художньої літератури поділяються на три основні роди: епос, лірику, драму. У свою чергу кожен із родів поділяється на різні жанри, що мають стійкі ознаки.

       Лірика і ліра — споріднені слова. Грецьке "лірикос" означає "співаючий під звуки ліри", "музичний", "хвилю­ючий". Ліру, за міфом, винайшов посланець богів Гермес, який використав панцир черепахи як резонатор для струн. Спочатку ліра мала всього три-чотири струни, пізніше — сім-одинадцять. Під акомпанемент ліри поет виконував свої вірші. Отже, за сивої давнини лірика була невіддільна від музики. Саме слово музика походить від муза (служниця бога мистецтва Аполлона). Музичне виховання у греків було обов'язковим.

       Три музи опікувались лірикою. Горда Полігімнія - муза гімнів, урочистих пісень на честь богів і героїв. При­страсна Ерато - муза любовної поезії. Але найвищою музою вважалась завзята й ніжна Евтерпа, граціозна по­кровителька лірики. Натхнення й задум випромінює обличчя цієї музи. За звичаєм, цю музу зображували з подвійною флейтою в руках як символ єдності поезії та музики.

 

                                  2.  Повідомлення групи "мистецтвознавців" про особ­ливості давньогрецької культури.

 

      Людина посідає центральне місце у творах антич­ного мистецтва. Особистість була для древніх греків носієм розуму та гармонії. Вони утверджували її цінність і перетворюючу роль, вірили у великі можли­вості та досягнення досконалості. У людських обра­зах поставали найчастіше боги та міфічні герої, котрі засвідчили уявлення еллінів про людську природу, про добро і зло, чесноти й вади людей.

        У Давній Елладі сформувалися поняття про такі духовні цінності, як громадянський обов'язок, воля, людяність, гармоній­ний розвиток особистості.

         Фізична краса у Греції тісно пов'язувалася з духовною досконалістю і красою. Таким був ідеал людини-громадянина античності.

         Характерно, що до олімпійських змагань не допускали людей, котрі чимось заплямували свою честь і совість. Учасники перших Олімпійських ігор повинні були мати бездоганну репутацію у фізичному і моральному плані. Це пояснювалося тим, що не можна було ображати богів (заради яких проводилися змагання) ганебними вчинками. Ті ж, які допускалися до олімпійських зма­гань, були втіленням мужності й духовної краси.

         Древні елліни уявляли світ як поєднання природ­них, історичних, соціальних і водночас стихійних, бо­жественних, ірраціональних сил. Людина, вважали древні греки, нерідко залежала від фатальних обста­вин, від волі богів. Але вона не була безвольною, мала певну етичну самостійність, власну моральну позицію стосовно ударів долі. Момент героїчного морального вибору відображає своєрідність світосприйняття древніх і їхнє розуміння творчої волі людини, що ви­являється у боротьбі з ворожими силами. Загибель ге­роя в античних творах свідчить не тільки про перемо­гу фатальних сил. Вона навчає гіркому, але героїчному подоланню жаху й відчаю шляхом утвердження муж­ності й краси героя, що йде на страждання і смерть заради справедливості, правди, громадянського обо­в'язку і честі. Такими постають античні герої - Прометей, Ахілл, Гектор, Едіп, Антігона та інші.

     І ще одна риса була важливою для культури Дав­ньої Греції — це трагічний катарсис, тобто очищення людської душі від люті, ненависті, жаху, гірке й важке досягнення гармонії та мудрості. Дух гіркого і мужнього просвітлення - визначає гуманістичний пафос античності. Усе мистецтво Дав­ньої Греції пройняте цим світлим і трагічним духом, та особливо він виявився в давньогрецькій трагедії.

         Елліни боялися смерті, вважаючи, що "смерть є зло, помирали б і боги, якби благом для них смерть була" (Сапфо). Але ще більше вони боялися негероїчного, бездуховного, негармонійного буття. Тому, на­приклад, Ахіллові більше до душі вік короткий, та зви­тяжний. Елліни любили життя у всіх його проявах. Вони вміли кохати, дружити, радіти життєвим благам і водночас захищати свій народ, свободу, зберігати право на самостійне існування. Древні греки намага­лися надати життю високого, героїчного і світлого змісту, а це було під силу тільки духовно й фізично розвиненій людині.

 

                                     3. Літературознавчий коментар «Види давньогрецької лірики»

           Лірика, як і епос, бере свій початок із фольклорних джерел. Наприклад, грецькі весільні обряди супроводжу­вали пісні, які називались епіталамами. Стародавні елегії пов'язані із френами - похоронними голосіннями.

      Надмогильні написи розвинулися з епітафій, які писа­лися на спомин про померлих.

     Дуже поширеними у Стародавній Греції були і застільні пісні - скомії, а на урочистих святах велично лунали гімни - хвалебні або молитовні пісні. На честь переможців у змаганнях на колісницях та атлетів співали пишномовні оди.  Вирушаючи в похід, греки співали військові пісні - ембратерії, а на святах богині родючості Деметри - жартівливі пісні, які сучасні дослідники античності пов'язують з ямба­ми.

     Термін лірика стали вживати за елліністичної доби античні філологи — вчені олександрійської школи. Те, що написано гекзаметром, олександрійці називали епосом, а решту віршованих творів, написаних іншими розмірами, — лірикою.

               Предметом зображення в ліриці с духовне життя лю­дини, світ її ідей та почуттів. Такі ліричні жанри, як послання (дружнє або любовне), епіграми (вірш іронічного характеру), еклога (вірш на тему сільського життя), епітафія (вірш з приводу смерті), елегія (сумний вірш), беруть свій початок із античної поезії.

           На думку дослідників, для Греції було характерним те, що певна історична епоха породжувала певний вид поезії. У попередні часи, як відомо, домінував епос. Із УІІ-УІ ст..до н.е. становище змінюється. Не було вже таких талановитих співців, як Гомер, та й сама дійсність ставала для  людей значно цікавішою, ніж оповіді про міфологічні події. Невеличкі поетичні твори, які з’являються на той час, отримали назву «лірика».

Це слово походить від назви музичного інструмента – ліри, під акомпанемент якої виконувалися пісні. Проте ця назва встановилася значно пізніше, а до того ліричні твори давні греки називали мелосом ( «пісня») або мелікою ( «лірична пісня»).

 

           Слід зазначити, що в Греції дуже популярними були поетичні змагання. Співочі  змагання проводилися також під час спортивних ігор. На Піфійських іграх у Дельфах ) з 590 р. до н.е.) , Істмійських іграх у Коринфі ( з 582 р. до н.е.), Немейських іграх в Арголіді ( з 573 р. до н.е.) поряд зі змаганнями атлетів виборювали золотий триніжник поети й музиканти. На Олімпійських іграх ( з 776 р. до н.е.) урочистими гімнами й піснями поети уславлювали олімпійських переможців.

           Оскільки Греція була овіяна духом музики, то всі ліричні твори виконувалися під акомпанемент якогось музичного інструмента – ліри, кіфари, арфи, флейти, пастушої сопілки. З часом деякі ліричні твори втратили музичний супровід і по суті стали самостійними літературними жанрами. Інші ж зберегли свою  пісенну форму, і музика була для них обов’язковою. Тому з давніх часів давньогрецька лірика почала ділитися на декламаційну та пісенну.

           До декламаційної увійшли – елегійні та ямбічні жанри.

           До  пісенної – мелічний жанр ( або мелос).

           У сучасному літературознавстві елегія означає жанр лірики, в якому переважають смутні  роздуми  про життя чи кохання, журба, самотність, філософські роздуми. Слово «елегія» означало «двовірш» і за своєю метрикою вона була близькою до гекзаметра.

            Давньогрецька елегія була досить оптимістичною, пронизаною почуттям  бадьорості, іноді навіть патріотизму.

Тематика елегійних віршів:

- роздуми про суспільні події і проблеми навколишнього життя;

- політичні заклики;

- прославлення воїнської доблесті;

- звернення до молоді, поради;

- філософські сентенції;

- інтимні проблеми.

           Інколи ці вірші несли в собі повчальний елемент.

           Ямб теж мав дещо інше значення. В сучасній літературі ямбом називають двоскладову стопу з наголосом на другому складі. У давньогрецькій літературі ямбічна лірика була одним з найпростіших ліричних жанрів. Її джерела слід шукати в народних піснях, присвячених богині Деметрі. Жартівливо-веселі, часом хтивого характеру ямбічні пісні стали обов’язковою складовою свят на честь богині Деметри. Ім’ям  міфічної дівчини назвали ліричні пісні, зміст яких був схожий зі змістом пісень Ямби, а розмір найкраще відповідав темпові розмовної мови, що нею були складені вірші.

 

             Серед представників ямбічних та елегійних жанрів можна назвати Тіртея та Архілоха.

             Наступним кроком  у розвитку давньогрецької поезії була мелічна лірика або мелос.  Давньогрецький філософ Платон ( кінець У – перша половина ІУ ст.. до н.е.) дав таке визначення мелосу: « Мелос складається з трьох частин: слова, гармонії, ритму». Тобто поєднує в собі слово, музику, танок. Поет не лише писав ліричний вірш, а й складав до нього музику і відповідний танок.

            Мелос став засобом для виявлення суб’єктивних почуттів: культові й обрядові відправи, застілля, кохання, вино і ті радощі, що вони їх дають, дружба, захоплення мистецтвом і поезією. Всі ці теми переломлюються крізь призму особистих та інтимних переживань і настроїв поета. Соціально політичні й громадські проблеми відступають на другий план.

            Мелічна лірика поділяється на сольну ( Сапфо, Анакреонт) та хорову ( Піндар).

                           4. Ознайомлення з біографією Тіртея (середина VII ст. до н.е.)

 

       

      Давня Греція, Еллада - це теплий, сонячний, мальовничий край. На гористих схилах - вічнозелені ліси. Тут є річки, озера. Ця країна подарувала світові філософів Демокріта, Сократа, Платона, мудрого вченого Арістотеля, математиків Піфагора, Евкліда, Архімеда, астро­нома Гіппарта, медика Гіпократа, поета Гомера, відомих драматургів Есхіла, Софокла, Евріпіда.

        А знаходиться ця прекрасна країна на території південної частини Балканського півострова, ост­ровів Егейського моря, західного узбережжя Ма­лої Азії, на берегах Мармурового і Чорного морів, узбережжі Південної Італії, Південної Франції і східної частини острова Сицилія.

         Та не було тут спокою, точилася гостра бороть­ба між племенами:

  • В ХХ-ХV ст. до н.е. стали розви­ватися рабовласницькі держави,
  • Десь біля 1260 р. до н.е. ці держави завоювали і знищили Трою.
  • В IX ст. до н.е. грецькі племена почали колонізацію ос­тровів, узбережжя Малої Азії, Середземного та Чорного морів. Колонізація прискорила розвиток виробничих відносин Древньої Греції.
  • В VІІІ-VІІ ст. до н.е. почалася боротьба між рес­публіками Спартою та Афінами. 

 

          Одним із виразників патріотичного духу був спар­танський поет Тіртей. Тіртей жив у середині VII ст. до народження Христа. Твори Тіртея називають декламаційною ліри­кою, а автора вважають одним із найстаро-давніших елегійних поетів Греції. Це людина-легенда. Він був учителем, афінським громадянином і походив з дому  Афідна. Що тільки про нього не вигадували. Ось по­слухайте.

      За порадою дельфійського оракула спартанці у важкий момент війни звернулися до афінян з проханням прислати їм вождя. Афіняни, щоб посміятися зі Спарти, послали кривоногого шкільного вчителя Тіртея. Він своїми піснями підняв бойовий дух спартанців і привів їх до перемоги. Після цього Тіртей назавжди залишився жити у Спарті.

      Тіртей — спартанський вождь, поет і воїн. Вис­новок можна зробити один: Тіртей — це спар­танський поет. Його вірші (шкода, до нас дійшло тільки кілька його елегій) користувалися великою популярністю, їх співали воїни перед битвами, ро­зучували в школах як зразок патріотизму.

 

 

                                    5.  Виразне читання поезії в перекладі Григорія Кочура «Добре вмирати тому...»

 

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі

Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,

З матір'ю милою, з батьком старим на чужині блукати,

 Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,

Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,

Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.

Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи

Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю —

Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.

В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.

О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,

Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.

Віком похилих, у кого слабі вже коліна,

Ніколи не покидайте старих, з битви утікши самі.

  

                                                         Переклад Г.Кочура

 

 

                                            6. Евристична бесіда.

  • Який заклик ми чуємо у вірші Тіртея? Що він думає про людину?

(Автор - вірний син своєї вітчизни, закликає за­хищати її до переможного кінця. Тіртей прослав­ляє людину, яка здатна на самопожертву в ім'я батьківщини.)

  • Як ви розумієте слова: «добре вмирати тому»?

(Поет славить відважних, що полягли в перших лавах захисників рідної землі. Ці слова сповнені мужності, сміливості. Людина, яка їх написала, по­винна бути готовою вмерти заради визволення вітчизни. Недарма ж є перекази, що його слово сильніше від зброї. Так, воно пробуджує відвагу, любов до рідного краю.)

  • Яка головна думка вірша?

(Краще вмерти за вітчизну, ніж бути втікачем, а потім жебракувати по світу. Головне для воїна – чесно загинути в бою за батьківщину, захищаючи її до останнього подиху, ніж вкрити себе безславям  боягуза)

  •  Що чекає втікача з поля бою?

(Лихо та злидні, безчестя, ганьба не тільки для нього, а й для всього його роду)

 

  • Чого навчає автор молодих воїнів?

(Зачитати «О, юнаки…»)

  •  Який фінал вірша?

(Оспівування краси й молодості. Гідним буде той юнак, який вірно служить вітчизні)

  • Які епітети використовує автор? Яка їх роль?

(Хоробрі бійці, родючі ниви, матір мила, батько старий, дітки дрібні, жінка смутна, лихо та злидні тяжкі.)

  • Яка мета автора, для чого він їх використовує?

(Ці епітети, або слова-образи, яскравіше змальо­вують гірку долю боягузів.)

  • Які почуття викликав автор у воїнів під час битви?

(Пісня запалювала бойовий дух патріотів. Ніхто не бажав осоромлювати свій рід і безчестям вкри­вати своє лице. Кожний робив трагічний вибір, але вірний)

  • Які ще художні засоби можна знайти у вірші?

(У вірші є поодинокі метафори: лихо та злидні гнатимуть скрізь втікача, горе й зневага за ним підуть усюди слідом, духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте)

 

                       7. Ознайомлення з біографією Архілоха (середина VII ст. до н.е.)

 

   Творець елегійної та ямбічної лірики, Архілох писав переважно сатиричні вірші. Він складав байки, елегії, гімни, епіграми, але найбільше полюбляв ямби. Дошкульні ямби Архілоха порівнювали з отруйним жалом. Стародавні греки походження слова "ямб" пов'язували з ім'ям гострої на язик служниці Ямби. Своїми дотепними жартами вона приму­сила розсміятися навіть невтішну богиню Деметру, що по­бивалася за викраденою дочкою.Описание: C:\Documents and Settings\User\Мои документы\Мои рисунки\arhiloh.jpg

  

           В уїдливих ямбах Архілох висміював людські вади і, на­самперед, бездумне поклоніння старим морально-етичним нормам. Для поета не існує беззаперечних моральних цінностей, які були основою поведінки гомерівських героїв. Він іронізує навіть над військовою честю і славою. В його очах слава заради самої слави та ще за ціною життя взагалі позбавлена будь-якого глузду. Він не визнає навіть слави захисника вітчизни, бо "доля полеглих - найгірша" і "вдячність живі відчувають лиш до живих", а "хто поліг, тому ні слави, ні подяки вже нема".

     Ніби сперечаючись з Тіртеєм, Архілох, знову ж таки з іронією, розповідає, що йому доводилось тікати з поля бою, гублячи при цьому свій "бездоганний" щит. Життя дорож­че, вважає Архілох, а щит, врешті-решт, можна придбати новий.  

      Але Архілоху довелося дорогою ціною зап­латити за свою відвертість. Архілох  народився на кам’янистому  острові Парос і був позашлюбною дитиною аристократа Телесікла та рабині Еніко. Відомо, що все життя поета супроводжувала бідність і він змушений був стати воїном-найманцем найманцем і ставився до своєї "роботи" як до ремесла.  

        Воював у Фракії, на острові Евбея, захищав грецьку колонію на острові Фасос, засновану ще його дідом. Позбавлений служби у війську, поет довгий час жебракував.

              Відомо, що давні греки високо цінували творчість Архілоха і ставили її поруч зі спадком Гомера. Його вважали засновником критичної поезії, відмінної від гомерівської. Ім’я  поета було оточене загальною любов’ю . Про це свідчить пам’ятник , поставлений на початку І ст.. до н.е. на його батьківщині. На ньому були вирізьблені найголовніші дати життя Архілоха, хоча вони й не збереглися.

      Архілох жив і творив у перехідну добу, коли традиційні етично-моральні норми життя вже не спрацьовували, а нові ще не набули статусу загальногромадянських цінностей. У численних військових походах Архілох - воїн і жива лю­дина - багато чого побачив і зрозумів. Тому у його поезіях людина постає багатогранною, з усіма притаманними їй вадами і пристрастями, а сама поезія набуває філософічного звучання і афористичної виразності.

 

                                        8.  Слово вчителя.

         Ця поезія філософська. Автор любить мудрість. Звертаючись до серця, він радить воїнам-друзям відважно захищатись, бути непо­хитними, стійкими:

...Переможеш - не хвались відкрито цим,

Переможене - удома в самотині стримуй плач.

Радість с - радій ненадто, є нещастя - не сумуй

Понад міру. Вмій пізнавати зміни в людському житті.

 

      У світі, що його оточує, ліричний герой Архілоха не бачить ні закономірності, ні доцільності:

Всі шляхи богам відкриті: часто з чорної землі

Піднімають тих, що впали під ударами біди,

Часто горді й самопевні, мов підкошені падуть,

І тоді за лихом лихо гне їм спину, і вони

Жебраками йдуть по світу без мети і без думок

                                                    Переклад А. Содомори

 

      Усупереч іронічному ставленню до слави захисника вітчизни Архілох ціною особистого життя переконав своїх співвітчизників у протилежному — в моральній перевазі "стійкості незламної душі". Із закликом: "Перемога або смерть!" — він загинув, захищаючи від ворогів свій рідний острів Парос.    

       Ім'я Архілоха ставили поруч з Гомером, хоч вони зовсім не подібні. У Гомера по­езія велична, піднесена, урочиста, а у Архілоха проста, більш доступна народу, але так само пре­красна. Ось чому його ім'я не забули нащадки.

 

  • Яка життєва позиція ліричного героя Архілоха? До чого він прагне?

 

     (     Ліричний герой прагне бути стійким, незлам­ним і навчає своїх друзів зберігати мужність, не впадати у відчай. Він їх просить, заспокоює роз­важливим словом.)

 

                               9. Виразне читання поезії Архілоха «Серце, серце…»

                ( підручник с. 78)

                                   

                                     10. Бесіда за змістом прочитаного

  • Яким настроєм проникнутий вірш?

(вірш дуже емоційний, у ньому відчуваються якісь сильні переживання)

  •  Як, на думку автора, людина має поводитися в несприятливих життєвих ситуаціях?

(Людині необхідні стійкість, відвага, витривалість)

  •  Який «рецепт» пропонує автор?

(Поет пропонує «золоту середину», яка є найкращим виходом з будь-якого становища. Тобто в усьому необхідна поміркованість і стриманість, як у радості, так і в горі)

  •   Чи можна даний вірш віднести до філософської лірики?

(Так, адже в ньому розглядаються серйозні проблеми буття)

  •    Який прийом використовує автор у побудові свого вірша?

(Протиставлення або антитези)

 

 

                                11. Виразне читання поезії Архілоха «Хліб мій на списі  замішаний»

                ( підручник с. 78)

 

12. Бесіда за змістом прочитаного

  • Яка тема вірша?

(Поет описує військовий побут)

  •  Як ви вважаєте, що означає вираз «вино на списі»?

(Звичай грецьких воїнів носити у походах свої пожитки прив’язаними до списів)            

 

УІ. Етап контрольно-оціночний.

 

                      1. Комунікативно-ситуативна вправа

                  „Уявіть що Ви поет Тіртей, який своїми віршами закликав воїнів перемагати ворогів Які слова використаєте ви для підняття бойового духу?”

                  « Познайомившись із творчістю Архілоха, Ви дізнались, які поради дає поет людям. Чи актуальні вони в наш час? Відповідь аргументуйте»

 

                      2. Бліц-опитування.

-  Як виникло слово лірика?

-  Як називалися ліричні твори у давніх греків?

- На які  види поділялися ліричні твори?

- Назвіть представників ямбічної та елегійної поезії.

- Які основні теми віршів Тіртея та Архілоха.

- Розкажіть про ідеали давніх греків.

 

                      3. Оцінки за урок

 

                 Тема наступного уроку: « Гімн красі, радощам життя і коханню в поезіях Сапфо та Анакреонта»

 

УІІ. Домашнє завдання.

                   Вивчити конспект. Стаття підручника с. 74-78

                   Вивчити напам’ять  одну з проаналізованих поезій.

                      Підготувати повідомлення про  Сапфо  та Анакреонта. Виразно читати їх поезії.

             

                                                        УРОК  2

 

ТЕМА:  Гімн красі, радощам життя і коханню в поезіях Сапфо та

             Анакреонта..

 

МЕТА: поглиблювати знання учнів про античну поезію; ознайомити

             їх з творчістю Сапфо та Анакреонта  ; розвивати навички аналізу

            віршових текстів, зв’язного мовлення, виразного читання; сприяти

           розширенню  кругозору школярів; сприяти вихованю оптимістичного

          ставлення до життя.

 

ОБЛАДНАННЯ: мультимедійний матеріал ; тексти поезій Анакреонта і

            Сапфо; підручник О.Ніколенко

                                 

                                    «Девять лишь муз называя, мы Сапфо наносим обиду.

Разве мы в ней не должны музу десятую чтить?»

                                                (Переклад О.Б.Румер)

 

                                                                         

                                                    ХІД УРОКУ

 

І. Організація навчальної діяльності.

                Психологічна розминка «Скажи мені добре слово..»

 

ІІ. Актуалізація опорних знань.

                1. Виразне читання напам’ять  вивчених віршів

                     

ІІІ. Етап орієнтації  

                1. Слово вчителя

            Давні греки любили й цінували життя – цей найкращий дарунок богів. Оспівування оптимізму, радощів буття пронизує твори більшості відомих поетів того часу, зокрема Анакреонта. Відомо, що його творчість започаткувала напрям ліричної поезії під назвою «анакреотична поезія», який існує і сьогодні. Цей вид лірики оспівує вузьке коло тем: кохання, вино, бенкети, веселощі, дружбу. Оспівуванню найпрекраснішого людського почуття – кохання – присвятила свою творчість й уславлена давньогрецька поетеса Сапфо, яку дуже високо цінували сучасники.

Недарма ім’я її – «ясна»

(І воно мандрує крізь віки) –

Жінка, чия пісня чарівна

Розбудила мрії і думки

Про кохання, про красу життя,

Про природи неповторну мить

Так, що перейшовши в майбуття,

Пісня ця й донині ще звучить.

Ставши легендарною навік,
залишивши таємниці слід,

Піднялась, мов Муза, на Олімп,

Щоб натхнення не втрачав піїт.

І живе тепер вона в віршах,

У скульптурах, фресках і кіно,

У поемах, драмах і піснях,

Муза з осяйним ім’ям – Сапфо.

                            Олексієнко Ж.М.

 

 

         Перш ніж розпочати наш урок, я хочу почути вашу відповідь на таке питання:

- В чому сенс життя людини?   

         Ось як відповів на це питання англійський лікар і письменник Адам Джексон у своїй книзі «10 секретів любові».

«Коли ви досягнете кінця вашого життя, єдине, що

буде мати хоч якесь значення, - це любов, яку ви віддали і отримали. В своїй подорожі в наступний світ єдине, що ви можете взяти з собою, - це любов. Єдина цінна річ, яку ви залишите в цьому світі, - це любов. Більше нічого.

Любов наповнює життя сенсом. А золоте правило любові просте: якщо хочеш, щоб тебе любили, люби сам». Отже, на думку Адама Джексона, сенс життя – в любові. Любов, кохання – це велике почуття, непідвладне часові, оспіване багатьма поетами і композиторами, зображене художниками і скульпторами…

   Та першою була Сапфо. Жінка, яка вміла красиво і пристрасно кохати. А ще вміла так само красиво і пристрасно сказати про це у своїй ліриці.

До богів подібний мені здається

Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,

Голосу твого ніжного бриніння

Слухає й ловить

Твій принадливий усміх: від нього у мене

Серце перестало б у грудях битись;

Тільки образ твій я побачу – слова

Мовить не можу.

І язик одразу німіє, й прудко

Пробігає пломінь тонкий по тілу.

В вухах чути шум, дивлячись, нічого

Очі не бачать.

Блідну і тремчу, обливаюсь потом,

Мов трава пожовкла, безсило никну,

От іще недовго й, здається, має

Смерть надлетіти...

                                 (Переклад Г.Кочура)

ІУ. Етап визначення мети                                                                

                        

                         ( запис теми, епіграфу уроку)

 

 У. Етап організації та виконання плану діяльності.

 

                                     1. Ознайомлення з біографією Сапфо (VI ст. до н.е.)   

 

            Десятою музою у Давній Греції вважали поетесу з острова Лесбос Сапфо (Платон).  

«Я невелика на зріст, але своїм іменем можу наповнити всі країни», - такі слова Овідій вклав в вуста Сапфо.(Демонстрація портрета поетеси).

Описание: Orlai_Sappho

 

              Талановиту давньогрецьку поетесу дійсно пам’ятають у всьому світі. Хоча, говорячи про її життя, стверджувати можна лише одне – Сапфо існувала. А от як – про це склали легенди

 

 

Описание: C:\Documents and Settings\User\Мои документы\Мои рисунки\SAPPHO.jpgСапфо жила в кінці УІІ – першій половині УІ ст..до н.е. Ії вважають засновницею мелічної ( пісенної) поезії, що виникла на острові Лесбос, батьківщині поетеси. На місцевому наріччі Сапфо називали          Псапфою.

            Сапфо, Сафо, Сапфо Мітіленська. В перекладі –«світла». Народилася близько 610 року до н. е. на острові Лесбос в місті Ересі. Острів був вдало розміщений на суднохідних шляхах, і до нього прямувало багато купців.(Показ слайдів з зображенням Лесбосу).

 

 
  Описание: 4(32)

 

 

 

 

 

 

 

Моряків, окрім  м’якого родючого клімату, приваблювала ще одна особливість Лесбосу: тут народжувались найгарніші дівчата Еллади. В такому чудовому місці виросла Сапфо. Правда, дитинство її не можна назвати щасливим. За переказом, Сапфо була дочкою аристократа Скамандроніма, що займався торгівлею, і жінки на ім’я Клеїс. Мала трьох братів: Харакса, Ларіха і Евріга. Їй було всього 6 років, коли вона стала сиротою. Впливові родичі відправили дівчинку в Мітілени – столицю Лесбоса. Там, дякуючи прогресивним мітіленським поглядам на жіночу освіту, Сапфо навчилась не тільки ткацтву, але і співу, танцям, грі на музичних інструментах. І вже у юному віці, озброївшись лірою, складала   

вона Описание: 1814633000f4b2a5acf0d3695ea5749731e606a94eсвої перші рими. За свідченням сучасників, Сапфо була невисокого зросту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.(Слайд)

 

           За переказом, саме в цей час нею захопився поет Алкей. Він звернувся до неї:

                                    Сказати хочу дещо тобі одній,

                                  Але, як тільки глянеш на мене ти,

                                  Уста мої змикає сором,

                                  Перед тобою стою безмовний.

           Молода дівчина проспівала у відповідь:

 

                          Коли б твій намір чистий і добрий   був,

                          Тоді б і слово легко злетіло з уст,

                          І вниз очей не опускав би,

                          Сміло сказав би, чого бажаєш.

 

         Цей історичний факт підтверджується зображенням обох поетів на давньогрецькій вазі.(Показ слайду)

 

 
  Описание: 007-resized-1000x600

 

 

 

 

 

                                                                                                                       

 

 

           Алкей  захоплювався  Сапфо-жінкою і поважав  як поетесу, але серце її завоювати не зміг.

 

            Вона вийшла заміж за вельможу Керколая, від якого народила доньку Клеїсу, котру дуже любила. Сааме доньці вона присвятила низку віршів.     Існування шлюбу з аристократом Керколаєм і дочки Клеїс підтверджує лірика поетеси:

                                   Дівчинка у мене

                                 Наче квітка золотая,

                                Пречудової подоби

                                 Моя Клеїс дорогая.

         За всі Лідії багатства,

    Хоч така вона мала,

                І за весь наш любий Лесбос

                                                   Я б її не віддала.

             Але доля була до неї жорстокою: з невідомих причин її чоловік швидко зійшов у царство Аїда, а незабаром за ним попрямувала і їхня 

маленька донька.

            На початку УІ ст.до н.е.  Сапфо змушена була залишити острів Лесбос і певний час прожила на острові Сицилія. Причиною еміграції, можливо, були політичні чвари, адже її батько і чоловік брали участь у політичній боротьбі. Сама ж поетеса протягом усього життя була далекою від політики..

        Еолійські жінки не були самітницями. В цьому регіоні, за традицією, частина майна могла передаватися по жіночій лінії. На о. Лесбос ще зберігалися архаїчні замкнені співдружності чоловіків і жінок (фіаси), які проводили життя переважно спільно, поза родиною.

       Сапфо стояла на чолі однієї з таких співдружностей – школи риторики, присвяченій Афродіті, слухачками якої були молоді знатні дівчата. Їх Сапфо навчала музиці, танцям і віршуванню на еолійському діалекті. Приміщення, де зустрічалися жінки, сама Сапфо називала «Домом Муз».

        Цей заклад називали «школою служительок муз», і він здобув великої слави. Ця школа стала своєрідним поетичним центром мистецтва відкриття внутрішнього світу людини.

         Життя Сапфо, найталановитішої та найвитонченішої поетеси Стародавньої Греції, овіяне легендами. Одна з них розповідала, що поетеса, покохавши без взаємності юнака Фаона, близько 572  кинулась у море зі скелі на о. Левкадія. Відповідно до цього переказу, під кінець життя Сапфо знову захопилася чоловіком – молодим греком Фаоном, що перевозив пасажирів з Лесбосу на азійський берег, але не знайшла взаємності. (Слайд «Давид.Сапфо і Фаон»).

 
  Описание: anth0006

 

 

 

 

 

 

  

       Ця легенда була настільки попу­лярною за античних часів, що приблизно через шість століть римський поет Овідій, вражений силою трагічного кохання Сапфо, напише від її імені передсмертний лист "Сапфо - Фаону" (Збірка Овідія Тероїди").

 

         Критики підозрюють, що цей роман був вигадкою, а також знаходять пояснення «самогубству»: «кинутися з Леквадської скелі» було поширеною метафорою, що означала «очистити душу від пристрастей», - подібні вчинки вважалися ритуальними і практикувалися в рамках культу Аполлона. Інша думка: Сапфо померла звичайною смертю в похилому віці. Про це свідчить її поезія:

                                Всю кожу мою сетью морщин                        

                                старость уже  изрыла,

                                И стали белы пряди мои, прежде       

                                чернее смоли…

                                А я красоте всею душою предана,

                                и со мной

                                Покуда люблю, солнечный свет,        

                                радостный, неразлучен.

 

       У УІІ-УІ ст. до н. е. в Греції, на острові Лесбосі, де наро­дилася і жила після повернення з вигнання Сапфо, розквітає пісенна лірикамелос. Поети Лесбосу - Алкей і Сапфо - поклонялись прекрасному і вчили своїх учнів, що людина мусить прагнути бути красивою, інакше боги від неї відвернуться. Життєлюбність, розкутість, культ ко­хання в поезії Сапфо відповідали язичницькому світогляду еллінів. "Я люблю розкоші, красу і сонце", — відверто за­являє поетеса.    

      Відомо, що поетеса створила дев'ять книжок поезій. Збірка її віршів, що збереглися, налічує більш ніж 200 фрагментів. За свідченням античних джерел  більшість із них  відноситься до монодійної (сольної) лірики. Це були гімни, весільні пісні (епіталами), любовні пісні і елегії. До наших днів дійшли лише дві цілі поезії,  а також багаточисельні свідчення сучасників про поетичний талант Сапфо.   

       Її профіль карбували на монетах острова Лесбосу. Майстри давньогрецької графіки зображували її на вазах. Письменник Страбон називав Сап­фо "чимось дивовижним". Справді, і легендарне життя Сап­фо, і її поезія були "чимось дивовижним" - водночас містичними і земними.

              Муки і шал кохання - основна тема поезій Сапфо. Поетеса порівнює любов із бурею, що все трощить на своєму шляху.

     Любов у поезіях Сапфо - це почуття земне, тілесне: "Вся тремчу, вкриваючись холодним потом..." або "раптом жар тонкий пробігає тілом..."(переклад А.Содомори). Поезія Сапфо вражає пристрастю і людяністю. Зміст її - внутрішнє світло духовно багатого життя земної людини. Поетесу приваблює затишне родинне життя. Вона милується своєю маленькою дочкою, побивається, що брат закохався в недостойну жінку, захоплюється красою вологого від роси лугу, залитим місячним сяйвом морем.

       Уся поезія Сапфо проникнута музикою кохання, яке несе в собі радість і сердечні муки, невгамовне бажання кохати і чітке розуміння, що кожне нове почуття принесе біль і страждання. Поетеса була переконана, що лише це велике почуття дає натхнення, підносить до незримих висот  людську душу, здатне зворушити будь-яке серця. Кохання, на її думку, породжує у світі красу, без нього взагалі життя не має ніякого сенсу.

         У Сапфо виходила самобутня поезія: свіжа та наївна – з одного боку, з іншого – розпечена, ніби змішана з вогнем. Дівчина швидко відчула свій талант і почала експериментувати з віршовими розмірами. Родзинкою її ритміки стала особлива строфа – в ній три однакових за розміром рядки завершуються короткою окличною четвертою.(Демонстрація на дошці або слайд:

-ν---νν-ν-ν          Пістрявим троном славна Афродіта,

-ν---νν-ν-ν      Зевса дочка, майстерна у хитрих ковах.

-ν---νν-ν-ν                 Молю тебе, не вбивай моє серце

-νν-ν                         Горем, благаю!

Перші три вірші мають 11 складів, четвертий – 5).

             Ця витончена строфа швидко прижилась серед ліриків під назвою «сапфічної строфи».  

             А ось тематику віршів Сапфо не можна назвати різноманітною. Її цікавила краса – у найрізноманітніших проявах і формах: розливи морів, ніжні світанки, чуттєвість музики і привабливість людського тіла.(Слайд із зображенням моря, світанку під музичний супровід).

 

Описание: 4b9903f63d7c4                           

 

 
  Описание: skala_kallonis

 

 

 

   

 

 Кохання було другою, воістину божественною силою, якій поклонялась в своїй ліриці Сапфо. Незважаючи на те, що почуття було для неї «солодко-гірким чудовиськом, від якого немає спасіння», поетеса не звикла відводити свої «очі, засліплені блискучим світлом, котрі бачили зорю кохання, що зарод -жується». Красиво кохати і співати про це – ось що наповнювало сенсом життя Сапфо.

       Критики різних часів, починаючи з сивої давнини і до наших днів, звинувачували поезію  Сапфо у брутальності та еротизмі. Саме це стало причиною того, що в ХІ ст.. у Візантії були спалені всі книжки поетеси. Але дослідження сучасних учених свідчать, що Сапфо керувалася високою мораллю, цнотливістю, чистотою, красою, доброчесністю.

       Незважаючи на брудні поклепи,  вірші Сапфо були дуже популярними в античні часи. Платон, відомий філософ, підкорений чарівністю її поетичного слова, залишив нащадкам сповнений захоплення елегійний вірш:

                       Девять  на світі є муз, як засвідчують люди; не вірте,      

                      Бо вже й десята прийшла – Лесбосу донька Сапфо.

      «Божественною, котрій не знайдеться рівної серед жінок» називав її філософ Солон. Крім того, почувши на банкеті одну із поезій Сапфо, відразу ж вивчив її напам’ять, додавши, що він «не хотів би померти, не знаючи її напам’ять». «Десятою музою, смертною серед муз безсмертних» вона була для Платона. Горацій називав її «мужньою», Страбон іменував «чудом» і стверджував, що «дарма шукати у всьому плині історії жінку, яка у поезії мо- гла б витримати хоча б приблизне порівняння із Сапфо». Вірші Сапфо вплинули на творчість Сократа, який величав її своєю «наставницею», й Катулла.  Діонісій Галікарнасський називає Сапфо «головною представницею монодійного стилю». За словами Деметрія Магна, вірші Сапфо «сповнені кохання і весни»

           А з багатьох поезій Сапфо вимальовується її образ як прекрасної матері і дружини.  На могилі поетеси написано:

                              «Пепел лишь Сапфо да кости,

                               да имя закрыто землею,

                              Песни ж ее вдохновенной                      

                              бессмертие служит уделом».

 

        Починаючи з Сапфо, давній світ раптом переключився з міфологічної теми і епохальних історичних подій, якою була Троянська війна, на любовні історії. Лірика Сапфо правила за взірець в усі часи. Її пісні співали в усіх еллінських землях, її наслідували Евріпід, Катулл, Горацій, Расін. Образ Сапфо надихав поетів, художників, скульпторів, композиторів. Серед них російський поет Г.Державін, українська поетеса Леся Українка, італійський художник Рафаель,

 

Описание: 0_19149_38f59f31_XL

 

австрійський художник Г.Клімт, французький художник Давид, німецький скульптор Бурдель, композитори Гуно, Массне.

 

Описание: 000097

 

        Сліди «сапфічної традиції» знайдемо і в романі О.Пушкіна «Євгеній Онєгін»(лист Онєгіна до Тетяни),і у його вірші «Керн».

         Леся Українка, ще тринадцятирічною дівчиною, під сильним враженням від легенди про смерть Сапфо, присвя­чує їй свого вірша. Поезія Сапфо добре знана в Україні. Її поезії перекладали українською мовою Іван Франко,  Андрій Содомора, Григорій Кочур та інші поети-перекладач

 

                    2. Гронування.

 

             -  Якби вам треба було зобразити талант яким-небудь плодом, що б це було? Обгрунтуйте. (Виноградне гроно. Талант багатогранний, має безліч складових, немов ягідок на гроні).

 

             - А яким явищем неживої природи можете уявити Сапфо? Чому?(Сонце – то палюче і нищівне, як пристрасть, то лагідне і тепле, як кохання, але однаково необхідне).

 

Завдання:  І група -  гронування на тему «Що вплинуло на розквіт таланту Сапфо?»  (Заповнюють складовими виноградне гроно, прикріплене на дошці. )

 

 

 

Завдання: 2 група – гронування на тему «Яка вона – Сапфо?»

(Прикріплюють на  другій частині дошки «промінці» з написами навколо портрету Сапфо. )

Описание: Сонце його маму

         Висновок: Отже, велику роль в тому, що нині світ знає велику поетесу Сапфо, відіграла наявність рівних прав чоловіків  і жінок в тогочасному суспільстві о.Лесбос:

- вона мала змогу навчатися в школі, вільно висловлювати власні думки і почуття, вчити дівчаток поезії і співу у власній школі риторики.  

 

            3. Виразне читання вірша Сапфо «До богів подібний…»

До богів подібний мені здається

Той, хто біля тебе, щасливий, сівши.

Голосу твого ніжного бриніння

Слухає й ловить.

Твій принадний усміх: від нього в мене

Серце перестало б у грудях битись;

Тільки образ твій я побачу слова

Мовить не можу.

 І язик одразу німіє, й прудко

Пробігає пломінь тонкий по тілу.

У вухах чути шум, дивлячись, нічого

Очі не бачать.

Блідну і тремчу, обливаюсь потом,

Мов трава пожовкла, безсила никну,

От іще недовго й, здається, має

Смерть надлетіти...

                                 Переклад А.Содомори

 

                   4. Аналітична бесіда за змістом прочитаного.

  • Визначте тему вірша.

(Відображення почуттів кохання й ревнощів)

  • Який настрій поезії?

(Надзвичайно схвильований, емоційний)

  • Якою зображена лірична героїня?

(У вірші зображено психічний та фізичний стан героїні. Вперше в грецькій ліриці з надзвичайною проникливістю за зовнішніми фізичними ознаками було передано любовну знемогу жінки)

  •  Які художні засоби використовує акторка?

(Епітети: ніжний голос, принадний усміх, пломінь тонкий, трава пожовка тощо. Порівняння:  до богів подібний, мов трава пожовкла)

 

               5. Виразне читання вірша Сапфо «Жереб мені випав такий…»

Жереб мені

Випав такий:

Серцем палким

Любити

Ласку весни,

Розкіш, красу,

Сонця ясне

Проміння

                                 Переклад Г.Кочура

 

                   6. Аналітична бесіда за змістом прочитаного.

  • Визначте тему вірша.

(Любов до життя, радісне його сприйняття)

  • Як у вірш входить тема природи?

(Ласкою весни, красою, сяйвом сонця. Краса природи зливається з радісним сприйняттям життя доповнює його)

  • Як у вірші лунає тема долі?

(У вірші відобразилися вірування греків у долю. Але доля ліричної героїні ( її жереб) дуже щаслива))

  •  У чому поетеса вбачає своє призначення?

(В оспівуванні радощів життя)

 

               7. Колективне складання сенкану «Лірика Сапфо».

 

                               1.Лірика.

                               2. Пристрасна, чуттєва.

                               3. Зворушує, надихає, дарує.

                               4. Заставляє співпереживати,                             

                                відчувати.

                                5. Пісня.

 

               8. Ознайомлення з біографією Анакреонта (бл. 570 — 478 рр. до н. е.)

       

Описание: C:\Documents and Settings\User\Мои документы\Мои рисунки\anakreont.gif      І все ж таки елліни дуже любили життя, кохання, ве­селу пісню та вино. Втіленням їхньої життєрадісної вдачі був поет Анакреонт.  

    Останній великий представник монодійної (сольної) лірики Анакреонт народився, у малоазійському місті Теос, але все своє життя провів далеко від батьківщини. Перси захопили його рідне місто, і він, як утікач і мандрівний поет, спочатку жив при дворі самоського тирана Полікрата. По смерті Полікрата був запрошений тираном Гіппархом до Афін, але коли помер і він, Анакреонт переселився у Фессалію під захист Алевадів. У ті часи, коли жив і творив поет, тирани вважали престижним збирати навколо себе видатних митців які були г йог рідною окрасою їх двору.

      Поезія Анакреонта стала символом грайливого, весело­го і витонченого еротизму. Проводячи час в утіхах, бенкетах і насолодах визнаючи і вшановуючи тільки трьох богів — Ерота,  Афродіту та Діоніса, він залишився в пам'яті наступ­них поколінь сивоголовим веселим стариганом, що оспівує кохання і вино.

       Поезія Анакреонта не мас тієї сили і глибини почуттів, що були притаманні ліриці Сапфо. Там, де у Сапфо щира молитва до Афродіти, в Анакреонта - витончене й напівжартівливе звернення за допомогою до Діоніса — бога виноградної лози і покровителя виноробів. Проте поезії Анакреонта доступні й досить складні емоції: "Люблю — і наче не люблю". В його віршах народжується образ бога кохання — могутнього коваля, що б'є важким молотом по серцю. Та все ж таки для поезії Анакреонта більш характер­ним є ставлення до життя та кохання як до гри. Зви­чай зображувати Ерота у вигляді хлопчика-пустуна, що забавляється, жбурляючи в людину м'яч або пускаючи стріли кохання, усталився завдяки поезії Анакреонта.

        Саме так пройшло і життя Анакреонта: в щоденних розвагах, пишних бенкетах, численних любовних пригодах. До політичної боротьби, соціальних подій він завжди був байдужий, не захоплювала його і військова доблесть. Головними темами творів поета стають кохання, Музи, вино. Але слід зазначити, що в усьому поет віддає перевагу помірності. Застілля не повинно перетворюватися на п’яну оргію, кохання – на нестримну й буйну пристрасть.

      Крім еротичних віршів, Анакреонт писав гімни ( зокрема до нас дійшли уривки на честь Діоніса й Артеміди), а також елегії та епіграми. Музична співучість його віршів, відповідність змісту і форми, безпосередність почуттів сприяли величезному успіхові поета і в наступних поколінь.

    Анакреонт, і особливо його грецькі та римські послідовники, мали великий вплив на розвиток європейсь­кої лірики. Так звана "анакреотична поезія", яка набула особливої популярності в Європі кінця XVIII - початку XIX ст., бере свій початок у грайливій поезії співця радісно­го кохання - Анакреонта.

Сумно жити не кохавши,

Сумно жити й покохавши,

Найсумніше ж від усього

Ошукатися в коханні.

Все Ерот під ноги топче

Людську мудрість і звичаї,

Тільки срібло всі шанують.

Хай тому добра не буде.

Хто найперший прагнув срібла!

Через те братів не стало.

Через те й рідня не рідна,

Та найбільше нас, коханців,

Через те усюди гине.                 Переклад Г.Кочура                                                                                        

Узнают коней ретивых

По их выжженным таврам;

Узнают парфян кичливы

По высоким клобукам;

Я любовников счастливых

Узнаю по их глазам;

В них сияет пламень томный

Наслаждений знак нескромний

                 Переклад О.Пушкіна

 

Кобылица молодая,

Честь кавказского тавра,

Что ты мчишься, удалая?

И тебе пришла пора;

Не косись пугливым оком,

Ног на воздух не мечи,

В поле гладком и широком

Своенравно не скачи.

Погоди, тебя заставлю

Я смириться подо мной:

В мерный круг твой бег направлю

Укороченной уздой.

                                       Переклад О.Пушкіна

 

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою,

Принеси глибокий келих

І ті приписи, що кажуть,

Як з вином змішати воду.

Вип’ю трохи й затанцюю

І, забувши про повагу.

Струн торкнуся, заспіваю

Голосну застольну пісню.

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою...

               Переклад А.Содомори

 

                      9.  Виразне читання поезії «Принеси води…»

 

Принеси вина, юначе, і води подай швиденько,

І вінки з духмяних квітів, щоб з Еротом поборотись.

Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.

Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом

Давай пісню, серцю милу.

Про Ерота, що пов'язки із пахучих носить квітів,

Пісню буду я співати: він володар над богами,

Й людей також підкоряє.              

                                                        Переклад В.Маслюка

 

                     10. Евристична бесіда  за змістом прочитаного.

  • Який загальний настрій вірша?

(Веселий, оптимістичний, навіть дещо легковажний))

  • Хто з богів прославляється в поезії?

(Бог кохання Ерот, якого поет вважає володарем над богами й людьми)

  • Подумайте, які слова створюють безтурботний настрій поезії?

(Вино, пісня, бенкет, квіти, Ерот)

  •  Яким поетові уявляється життя?

(Легкою, безтурботною, веселою грою)

 

                       11.  Виразне читання поезії «Золотоволосий Ерот…»

 

Золотоволосий Ерот мене

Знову поцілив пурпурним м'ячем

Дівчину в барвних сандалях тепер

Каже мені забавляти.

Лиш залишилося кляте дівча,

З Лесбосу славного родом воно,

Та й, осміявши мою сивину.

Іншому звабно морга.                                                                                                 

                           Переклад А.Содомори

 

                          12.Евристична бесіда  за змістом прочитаного.

  • Яким у цьому вірші постає поет?

(Поет постає перед читачем старою людиною. Але це не є приводом для того, щоб кинути свої звички)

  • Що зображено в поезії?

(Прикра любовна пригода)

  • Як автор ставиться до життєвих прикростей?

(Із легкою іронією)

  •  Який настрій цього вірша?

(Такий самий веселий, безтурботний, як і настрій попереднього)

  • Які засоби образності використовує автор?

(Епітети: золотоволосий Ерот, пурпурний м’яч, кляте дівча, Лесбос славний)

 

УІ. Етап контрольно-оціночний.

 

                      1. Комунікативно-ситуативна вправа

                   Уявіть себе закоханим поетом Алкеєм. Напишіть зізнання в коханні до поетеси Сапфо. Які художні засоби Ви використаєте, щоб передати глибину почуттів?

                      2. Бліц-опитування.

-  Які основні теми «анакреонтичної поезії»?

-  Яка тематика віршів Анакреонта?

- У творчості яких поетів зустрічаються анакреонтичні мотиви?

- Яка роль Сапфо в розвиткові давньогрецької поезії?

- Яка тематика її ліричних творів?

- Які тропи найчастіше використовували у своїх творах Сапфо та Анакреонт?

- Який загальний настрій проаналізованих на уроці творів?

                     3. Літературний диктант

 

  • Яку лірику представляе Сапфо?

(САПФО це жінка першовідкривач. Окрім того що вона була першою жінкою поетесою античних часів, сапфо започаткувала нову, чуттєву і пристрасну лірику кохання. Яка була як ковток свіжого повітря в суворій Греції. Це була меліка- пісенна лірика.)

 

  • Які теми їй притаманні?

(Поетеса змальовувала не тільки красу природи і  кохання. А й біль та тортури викликані нерозділеним коханням.)

 

  • Яку назву дістали її вірші?

(Її вірші отримали назву сапфічна строфа, за ім’ям поетеси.)

 

  • Що в прекладі означае ім’я Сапфо?

(Псапфо, що означає «ясна», «світла».)

 

  • На яких мистецтвах базувалась школа Сапфо?

(Вона базувалась на грі на лірі, співі, віршуванні, танцях, образотворчих мистецтв, гарним манерам)

 

                     4. Узагальнююче слово вчителя.

      Культ краси і гармонії, який сповідували античні майстри, допоміг їм подолати Вічність  і не втратити своєї чарівної принади й сьогодні. Античне мистецтво вічне, бо своїм оптимізмом воно надихає й сучасних поетів на створення нових дивовижних шедеврів.

 

                                            Класики.

Ви вже давно ступили за поріг

Життя земного лірники-півбоги,

І голос ваш – рапсодії й еклоги

Дзвенить вві тьмі Аїдових доріг,

І чорний сум, безмовний жаль наліг

На берег наш, на скитські перелоги…

Невже ж повік не буде вам спромоги

Навідатись на наш північний сніг?

І ваше слово, смак, калагатія

Для нас лиш порив, недосяжна мрія

Та гострої розлуки гострий біль.

І лиш одна ще тішить дух поета,

Одна відроджує ваш строгий стиль –

Ясна, дзвінка закінченість сонета.

                                          Вірш М.Зерова

 

                      4. Оцінки за урок

 

                 Тема наступного уроку: « Театр у Давній Греції. Есхіл «Прометей закутий»

 

УІІ. Домашнє завдання.

                   Вивчити конспект. Стаття підручника с. 79-84

                   Вивчити напам’ять  одну з проаналізованих поезій.

                      Підготувати повідомлення «Театр у Давній Греції»

                      Підготувати розповідь про життя і творчість Есхіла