Методична розробка Аналіз художнього твору

ВІДДІЛ ОСВІТИ КУП’ЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

КУП’ЯНСЬКА ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ № 4

ІМЕНІ ГЕРОЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ М.Ф.ХІМУШИНА

КУП’ЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

ХХ обласна виставка-презентація педагогічних ідей та технологій

 

 

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

 

О.М.ТОНКОНОГ

 

 

 

АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОГО  ТВОРУ НА УРОКАХ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

(в курсі «Світова література. 9 клас»)

 

 

 

 

Купянськ – 2013

 

Схвалено методичною радою міського методичного кабінету

___________ 01.2013 р. № ___________

 

Анотація

 

      Пропонований методичний посібник із світової літератури подає   теоретико-методичні засади сучасного уроку світової літератури, містить методичні поради щодо аналізу художнього твору

      В роботі представлені варіанти організації роботи учнів з аналізу художнього твору, надається алгоритм роботи по використанню різноманітних способів. Посібник містить фрагменти та конспекти уроків з використанням інноваційних технологій щодо аналізу художнього твору. Запропоновані заняття сприяють більш глибокому пізнанню світової літератури, позитивно впливають на формування ключових компетентностей учнів,  моральних якостей і громадянської позиції, розвивають уяву та творчі здібності школярів.

    Даний посібник буде цікавим і корисним як для молодих учителів – початківців, так і для досвідчених.

    Для вчителів світової літератури.

 

                                                  Висновки експертизи

 

1. Реєстраційний номер ________

2. Назва напряму

    «Суспільно-гуманітарна освіта»

3. Розділ

   «Російська мова і література, світова  література»

4. Назва роботи

    «Аналіз художнього твору на уроках світової літератури шляхом використання інноваційних  технологій»

         ( в курсі «Світова література. 9 клас»)

5. Автор роботи

     Тонконог Олена Миколаївна, учитель світової літератури

     Куп’янської  ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 імені Героя Радянського      

     Союзу М.Ф.Хімушина Куп’янської  міської ради Харківської

      області

 

                                                         Експерти

     П.І.Б.

     Дата

Загальний бал

Підпис

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Середній бал

 

 

 

 

Голова комісії ________________________________________

                                 П.І.Б.                                            підпис

 

Дата __________________________

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………….………………………………………..............3-4

І. Розділ І.

1.1. Роль та місце аналізу художнього твору на уроці світової літератури.........................................................................................5-14

ІІ. Розділ ІІ.

2.1. Варіанти організації роботи  учнів з питань аналізу худож-

нього твору на уроці світової літератури……………………......15-24

ІІІ. Розділ ІІІ.

3.1. Застосування різних варіантів організації роботи  учнів з питань аналізу художнього твору на уроці світової літератури. 25

    3.1.1. Урок світової літератури у 9 класі на тему: «Особливо-

сті романтизму як художнього напряму, його естетичні принци-

пи. Багатство і розмаїття літератури романтизму, її художні від-

криття і найвидатніші представники»............................................25-

 

 

 

 

 

ВСТУП

Проект доктрини розвитку освіти України в ХХI столітті головною метою проголошує створення умов "для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України", формування поколінь, які "здатні навчатись впродовж усього життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства".

    Чи не найбільші можливості для розв’язання поставлених завдань має курс світової літератури. Література в школі – той предмет, на який передусім лягає завдання гуманітарного виховання молодого покоління. Залучення учнів до багатств світової культури, духовне і моральне зростання особистості, естетичне виховання, розвиток художнього смаку – ось ті найважливіші завдання і функції, що має реалізовувати зарубіжна література.

    Художня література – не тільки розвага, засіб цікавого проведення дозвілля, а ще й могутній потенціал для духовного та естетичного виховання молоді. І тому, якщо ми хочемо сформувати по-справжньому культурних читачів, варто визначити шляхи, якими відбувається залучення учнів до кращих здобутків світової літератури. А ці шляхи починаються з однієї відправної точки – аналізу тексту. Хоч які б методичні прийоми обрав учитель, які б інноваційні технології він використував на уроці, усі вони  мають бути зумовлені самим твором і специфікою його аналізу. Тільки твір і його аналіз визначають методику його вивчення.

    Аналіз художнього твору завжди викликав чимало проблем і труднощів у вчителів. Як аналізувати художній твір у середніх і старших класах? Які шляхи для цього обрати? Як сформувати в учнів навички аналізу художнього твору? Усі ці питання доводиться вирішувати учителям-словесникам щодня.

     Проблема аналізу художнього твору не нова. З нею постійно стикаються у своїй роботі вчителі, нею займаються методисти, однак остаточного вирішення цієї проблеми методична наука не дає. На жаль, у шкільній практиці вона теж не знаходить належної уваги. Не можна не визнати того факту, що багато вчителів не володіють належним чином теоретичними основами аналізу твору. Робота з текстом часто підмінюється переказом, вибірковим читанням окремих епізодів, переглядом кінофільмів тощо.

     Мета моєї методичної розробки: систематизувати теоретичний матеріал з методики аналізу тексту, використовуючи різні джерела знань і власний досвід, визначити місце  аналізу художнього твору  в навчальному процесі та його вплив на формування творчої особистості школярів, підвищення ефективності сприйняття ними творів світової літератури.

     Методична розробка складається з чотирьох розділів. В них розглядаються і теоретичні обґрунтування роботи з текстом, і конкретні методичні поради щодо застосування різноманітних видів робіт. Деякі запропоновані методи і прийоми вже відомі в методичній літературі, а деякі – знайдені автором у процесі власної роботи над художнім твором.

     Практичне значення роботи: теоретична частина дає можливість підвищити науково-методичний рівень вчителів, а також використовувати цей матеріл на своїх уроках при вивченні текстів художніх творів.

 

 

 

РОЗДІЛ І.

Роль та місце аналізу художнього твору

на уроці світової літератури

 

   

     Аналіз літературного твору – логічна процедура, сутність якої полягає в розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи для розгляду кожного з них зокрема й у взаємозв’язках  із метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору.    

    На розв’язання проблеми роботи з текстом були спрямовані зусилля багатьох учених упродовж усього існування шкільної освіти. Проблема вивчення тексту розглядалася і розглядається в різних аспектах: принципи вивчення тексту ( Г.О.Гуковський, Ю.М.Лотман, О.І.Білецький); осмислення тексту як суб’єктивного відображення вміщених у в ньому проблемних ситуацій (Л. П. Доблаєв.); поглиблене вивчення тексту (М.О.Рибникова, Н.Д.Молдавська, В.В.Голубков); самостійна робота над текстом художніх творів (М.Г.Качурін, В.Д.Кучинський); художній текст як об’єкт лінгвістичних досліджень (Л.Г.Гетман, Л.О.Новиков); методика читання художнього тексту (Є.В.Квятковський, Б.О.Корман, М.І.Кудряшов, Б.А.Буяльський).

    Отже, в методиці викладання літератури від найдавніших часів і донині було зроблено багато. Більшість концепцій, наведених нами, досі не втратили свого значення. Вони стали основою пошуків сучасних вчених і вчителів-практиків.

     Останнім часом інтерес до цієї проблеми значно зріс. На це є кілька причин: інтенсифікація процесу навчання загалом; профілізація освіти; варіативність програм зі світової літератури; необхідність формування духовно багатої особистості; наближення методики аналізу художнього тексту до технології особистісно орієнтованого навчання.

     Говорячи про актуальність аналізу, необхідно відзначити, що полеміка про нього не стихає і досі. Одні методисти і практики стверджують, що художній твір необхідно вивчати як предмет мистецтва, естетики, спираючись при цьому на великий досвід літературознавства. Інші ж наполягають на тому, що аналіз художнього твору не самоціль. Художній твір досить прочитати і „пережити", тобто обмежитись емоційним читанням.

     Не можна погодитися з думкою тих учителів, які вважать що твори треба просто читати з цікавістю. А звідки ж виникне ця зацікавленість? Що сформує стійкий інтерес учнів до світової літератури? Людина, яка не вміє аналізувати твір, не зможе достатньо глибоко прочитати текст і ґрунтовно осягнути авторську позицію. Школярів треба вчити аналізувати і інтерпретувати текст. Тільки систематична й наполеглива робота з розвитку вмінь і навичок аналізу тексту допоможе учням стати справді культурними читачами, знайти свої стежки до творів світового письменства й отримати велику насолоду від спілкування з мистецтвом слова.

     Відомий методист О.Д.Алферов писав: "Кожний аналіз на першій стадії начебто відвертає вас від повного і свіжого уявлення, винесеного про твір, але це тільки на першій стадії. Якщо аналіз проведено правильно і з належною перспективою, то, коли ви знову звернетеся до твору загалом, ви відчуєте, як відновлюється попереднє уявлення з тією лише різницею, що воно стає глибшим".

     Прекрасні творіння майстрів минулого доступні всім. Але це не означає, що досить прочитати їх і художні достоїнства відкриються самі собою. У всякого мистецтва є свої засоби та методи. Помиляється той, хто думає, що враження, яке справляють великі твори, природне і само собою зрозуміле. Вплив літератури зумовлений мистецтвом, яким володіли письменники. Наблизитися до розуміння майстерності художника – справа складна і це одна з головних задач вчителя зарубіжної літератури. Як і всякому спілкуванню, спілкуванню з мистецтвом слова треба спеціально вчити.

     У класичній методиці аналізу літературного твору передує його сприйняття і відповідне прочитання. Сприйняття – складний динамічний процес, який передбачає особистісне прочитання, інтерпретацію, мікроаналіз художнього твору самим читачем. Він супроводжується емоційними переживаннями і є завжди цілісним і безпосереднім. Тому, починаючи роботу з текстом, вчителю необхідно ввести школярів у твір, викликати інтерес, збудити читацьку увагу, а потім і активне ставлення до написаного.

     Як залучити учнів до читання художніх творів – одвічне питання всіх учителів - словесників. Крім визначених педагогікою вікових особливостей сприйняття художніх творів, в наш час треба враховувати ту дуже сумну для шанувальників гарної книги обставину, що діти і підлітки з кожним роком читають все менше і менше. Замість читання діти мають тепер інші розваги.  Як зазначається у проекті „Концепції літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі", учитель сьогодні "змушений конкурувати з телевізійними та комп’ютерними програмами".

     Проблема ускладнюється ще й тим, що не всі тексти можуть видатися цікавими учням на перший погляд (наприклад, "Пісня про Роланда" чи "Божественна комедія"). Це не означає, що вчителі повинні враховувати лише читацькі смаки учнівської аудиторії, вони якраз повинні їх виховувати і формувати засобами художнього слова кращих зразків світового письменства.

     Як би важко не було, але вчитель повинен створити такі умови на уроці, щоб учень захотів прочитати  твір. Слід максимально підготувати школярів до зустрічі з текстом художнього твору. Це можуть бути різні види коментарів, відомості про особливості жанру твору, читання цікавих уривків, що викличуть в учнів інтерес, створять емоційний настрій (літературний матеріал повинен викликати в учнів ті почуття, які відповідають основній тональності твору).

    Роботі по вивченню художнього твору і творчості письменника можуть передувати повідомлення історичних , біографічних, лексичних, а в старших класах ще й теоретико-літературних, філософських, естетичних відомостей. Форми цих повідомлень можуть бути різними: лекція вчителя, аналіз письмової роботи, раніше запропонованої учням, робота з картиною, кіноурок, літературна екскурсія, культпохід в театр, музей чи на лоно природи.

     Роль вступних занять зводиться до того, щоб викликати інтерес до програмного матеріалу і створити умови для його розуміння. Пізнавальний інтерес – це один з найважливіших мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального інтересу робота над художнім твором навіть у слабовстигаючих учнів проходить більш продуктивно. Класична педагогіка минулого стверджувала: смертний гріх вчителя – бути нудним. Активізація пізнавальної діяльності учнів без розвитку їх пізнавального інтересу не тільки важка, але й практично не можлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес школярів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису характеру  особистості, і як могутній засіб формування умінь та навичок.

     При роботі над великими творами  підготовка до сприйняття складається з чотирьох етапів:

1 етап – встановлення зв’язку з раніше вивченими і самостійно прочитаними творами;

2 етап -  знайомство з біографією митця, епохою, в якій жив письменник чи яка знайшла відображення в творі;

3 етап – повідомлення про історію написання твору , його проблематику, публікацію і постановку на сцені;

4 етап – робота з невідомими поняттями, назвою, підзаголовком, присвяченням, епіграфом тощо.

     Всі названі етапи пов’язані між собою. Вони можуть існувати як єдине ціле і як окрема частина. Вчитель має право використовувати як усі етапи, так і окремі з них, залежно від змісту твору , мети, аналізу.

     У кожному шкільному віці, будь-це молодші чи старші підлітки, можна виділити чотири умовні рівні сприйняття художнього твору – низький, середній, вищий та оптимальний. Якщо вчитель, застосовуючи різні форми роботи, досягає того, що більшість його учнів наближається саме до оптимального рівня сприйняття,  можна впевнено стверджувати, що його уроки справді ефективні і учні сприйняли художній твір відповідно до авторського задуму.

     Підготовка до сприйняття є важливою умовою осмисленого глибокого прочитання літературного твору, активізації розумово-пізнавальної діяльності учнів.

     Основною умовою ефективного вивчення літератури є знання тексту художнього твору. Тому дуже важливо, щоб усі учні прочитали його своєчасно. Художній твір, призначений для текстуального вивчення, як правило, читають двічі. Перше читання зветься первинним. Під цим терміном розуміють вихідне, початкове, швидке читання, яке дає змогу одержати уявлення про загальний зміст твору, його ідею. Знайомлячись вперше з художнім твором, учні в  основному звертають увагу на події і лише на подальших стадіях проникають у словесно-образну та композиційну структуру.

     Процес читання – творчий процес, оскільки в ньому беруть участь автор і читач. Автор веде читача, відкриваючи йому щось невідоме, глибини свого світорозуміння і світовідчуття. Читач, залежно від індивідуально-психологічних особливостей, культури читання, життєвої ситуації, винесе своє враження про твір. Воно глибоко особисте і виникло з безпосереднього спілкування з текстом.

     Вчитель покликаний формувати уважного, допитливого читача, закоханого в книгу, що прагне через неї збагнути життя і вдосконалювати самого себе. За відомим висловом В.Гюго, "Найкращий читач – це підготовлений читач".

     Концепція літературної освіти  передбачає як текстуальне, так і оглядове вивчення творів. Тому словесник повинен планувати роботу над текстом, виходячи із завдань читання, особливостей художнього твору, рівня сприйняття і підготовки учнів.

     Шкільний аналіз будується на літературознавчих і специфічних прийомах роботи з художнім текстом. Прийоми аналізу – це засоби осмислення художнього твору. Арсенал шкільних прийомів роботи з літературним твором досить різноманітній:

 - постановка запитань для тексту;

 - уміння виділяти головне і другорядне;

 - складання плану, конспекту, тез;

 - уміння підбирати цитати;

 - різні види коментарів;

 - переказ тексту;

 - зіставлення різних редакцій твору;

 - порівняння головних героїв з прототипами;

 - усне словесне малювання;

 - інсценування;

 - виразне читання;

 - складання кіносценаріїв;

 - зіставлення текстів з творами інших видів мистецтва.

    Проаналізуємо кілька найважливіших шкільних прийомів. Одним з дійових прийомів є постановка запитань, попереджуючих читання. Такі запитання спонукають учнів уважніше прочитати текст, звернути увагу на ті місця, які викликають труднощі для їхнього сприйняття, але необхідні для усвідомлення твору. Саме питання стимулює пізнавальну діяльність учнів. "Виникнення запитань – перший показник початку праці думки і розуміння", - відзначав С.Л.Рубіншейн.

     З поміж численних питань, що використовують при роботі з текстом, можна виділити: питання, які потребують простого відтворення прочитаного; питання, відповіді на які вимагають елементів пошуку; питання творчого характеру. 

     Коментоване читання навчає учнів вдумливо читати, самостійно міркувати, розвиває художній смак і почуття мови. Прийоми коментування змінюються у зв’язку із специфікою твору і рівнем літературного розвитку учнів та метою уроку. Коментувати треба лише те, без чого учні не зможуть зрозуміти твір. Зайве захоплення коментуванням може призвести до того, що в тексті все буде зрозумілим, а літературний твір як мистецтво слова вже не буде існувати. В методиці викладання літератури виділяють такі типи коментування: лінгвістичне,  стилістичне, історичне.   

    Під час первинного ознайомлення з художнім твором доцільно звертатись до його переказу. По-перше, такий підхід дозволить учителеві встановити рівень доступності творів для учнів і привчить звертати увагу на особливості художньої форми; по-друге, зосередить увагу школярів на головних епізодах, які допоможуть усвідомити ідейно-художній зміст; по-третє, викличе інтерес до читання запропонованого тексту.

   Переказ може бути повним, вибірковим, стислим, але обов’язково художнім.

    Порівння і зіставлення – один з головних прийомів розуміння тексту. У педагогічній практиці доцільно звертатися до таких видів цього прийому: порівняння варіантів, перекладів того самого твору, різних рецензій на прочитаний текст, різних творів мистецтва до одного літературного, історичних осіб чи подій у зображенні різних авторів. 

    При аналізі художнього твору важливу роль відіграє деталь. Педагогу необхідно навчити школярів бачити деталь у творі, визначати її місце в структурі художнього образу. Робота над художньою деталлю допомагає виховувати вдумливого читача, показувати несхожість мистецького почерку кожного письменника. Робота над деталлю значно складніша, ніж інші методичні прийоми роботи з текстом. Вона вимагає активності учнів, творчого пошуку, глибокого роздуму, допомагає зрозуміти характери героїв, ідею твору.

    Отже, застосування різних прийомів розуміння і осмислення тексту дає позитивний результат. Така робота веде до усвідомленого засвоєння знань, впливає на розвиток спостережливості і дослідницького вміння, стимулює почуттєве пізнання, поглиблює і концентрує його, сприяє абстрагованому понятійному мисленню.

     Поглиблене засвоєння художнього твору відбувається у процесі другого читання. Друге читання – це вибірково-систематизоване читання від частини до цілого. Без перечитування не можна збагнути всю глибину художнього твору. Повторне, повільне, аналітичне читання розширює враження про твір, він сприймається як єдине ціле, виразніше відчувається його своєрідність. "Художній твір, - відзначав В.Г.Бєлінський, - рідко сильно вражає душу читача з першого разу: здебільшого він вимагає, щоб  в нього вдивлялись і вдумувалися не раптом, а поступово. Отже, чим більше його перечитуєш тим далі заглиблюєшся в його організацію, відкриваєш нові, непомітні раніше риси, бачиш нові барви і дедалі більше ними насолоджуєшся".

     Головне завдання вчителя літератури – допомогти учням зрозуміти художній твір, глибинно осягнути його художню та естетичну сутність, виховати уважного вдумливого читача. Аналіз твору має стати основою літературної освіти учнів. Навчитися аналізувати літературний твір означає: сприймати його не пасивно, а осмислено, активізуючи всі якості   культурного читача; розуміти його не на побутовому рівні, а в контексті розвитку світової культури, філософської думки, з позиції духовних прагнень свого часу; уміти отримувати справжню естетичну насолоду від твору як мистецтва  слова.

     Аналіз повинен допомогти глибше зрозуміти твір, побачити все його багатство і складність, оцінити його роль в житті суспільства, сприяти більшому емоційному впливу на читача.

     У педагогічній науці виділяють лінгвістичний, стилістичний і літературознавчий аналіз.

     Для повного розуміння елементів мови застосовується лінгвістичний аналіз. При вивченні образних мовних засобів зверстаються до стилістичного.  Літературознавчий  аналіз використають для вивчення загальної оцінки творів словесного мистецтва. У практиці школи застосовують комбінований аналіз текстів художнього твору.

     Визначаючи своєрідність шкільного аналізу літературного твору, важливо врахувати три його аспекти:

- емоційний( аналіз має викликати в учнів безпосередній інтерес до твору, емоційне враження, сприяти створенню атмосфери зацікавленості тощо);

- пізнавальний ( з допомогою аналізу твору вчитель знайомить учнів з особливостями життя, культури, літератури того чи іншого народу, творчою манерою митця. художньою своєрідністю тексту та інше );

 -  виховний ( будь-який аналіз має сприяти формуванню моральних якостей учнів, їх естетичного смаку, розвитку творчих здібностей, забезпечувати особистісне зорієнтоване навчання).

     Питання про шляхи аналізу літературного твору в школі досить дискусійне. Одні методисти і практики дотримуються традиційної класифікації, за якою виділяються три звичні шляхи аналізу тексту: за структурою, образами і проблемами. Другі (О.М.Ніколенко, О.С.Чірков  та інші) пропонують нові шляхи шкільного аналізу твору:  текстуальний  (коли розглядається текст сам по собі, у його цілісності й розмаїтті художніх компонентів), контекстуальний ( коли текст аналізується відповідно до певного історико-літературного контексту з урахуванням напряму, жанру, течії, філософської думки, розвитку культури тощо) та інтертекстуальний (коли встановлюються міжтекстові зв’язки на різних рівнях художніх творів). Крім цього, існують ще так звані авторські підходи до методики аналізу тексту: наприклад, "художній аналіз художнього тексту" ( Є.М.Ільїн ), "цитований аналіз художнього твору" (О.І.Любимов), «аналіз образа-персонажа епічного твору»

 ( О.І.Нікіфорова) та інші.

     Моя власна думка така: хоч би який принцип у викладанні світової літератури обрав вчитель, головним на уроці є текст і його інтерпретація. Чи варто ставати прибічником якогось одного підходу? Чи не краще обрати "золоту середину"?  Вчитель має навчити аналізувати художній текст так, щоб він пробуджував розум і почуття учнів, викликав інтерес до реального життя, роздуми над естетичними і моральними проблемами, щоб учень при цьому отримував естетичне задоволення.

     Навчити осягати художній текст - це своєрідне мистецтво. Недаремно Б.Брехт зазначав: "Сприйняття мистецтва – це мистецтво сприйняття".

     Великого значення у процесі викладання світової літератури набувають не тільки загальні шляхи аналізу, а й шляхи конкретні, придатні для кожного окремого тексту ( аналіз поетичної мови тексту, аналіз віршової структури твору, аналіз авторської позиції, аналіз міфологічної чи біблійної основи твору тощо).

     Шлях аналізу художнього твору – це той ключ, яким учитель "відкриває" твір для учнів, вводить їх у його неповторний світ. І такі заповітні ключі в кожного вчителя свої.

     Аналіз твору завжди буде поверховим, якщо не спиратиметься на текст. При будь - якому виді аналізу художній твір має звучати на кожному уроці літератури – в читанні, цитатах, у лекції вчителя, відповідях учнів. Кожний по-справжньому високо художній твір завжди багатозначний, тому немає й не може бути раз і назавжди "правильного" аналізу художнього твору. Його можна прочитати по-різному, і в цьому – пояснення його живучості в часі. Тому, аналізуючи твір, варто враховувати читацьке сприйняття. Ю.Лотман зазначав: "Кожний прямує до книги своїми шляхами і кожний відкриває її по–своєму. В цьому й полягає цінність художньої літератури".

    Твори, прочитані і проаналізовані учнями самостійно, стають органічною частиною їхнього усвідомленого інтелектуального досвіду. Вчитель має знайти найкоротший та найефективніший шлях донесення змісту тексту до учня, збудити його пошукову активність. Адже найкраще запам’ятовується саме той матеріл, що був віднайдений учнем самостійно, був ним особисто відчутий і пережитий.

     Вчитель, який допоміг самостійному творчому пошуку вихованця, - двічі вчитель, тому що те, чого той досяг самостійно, має для нього особливу цінність.

     Світосприйняття вчителя, його світоглядна позиція відіграє важливу роль у процесі викладання літератури, проте не може бути об’єктивним критерієм аналізу та оцінки художнього твору. Тому не варто нав’язувати учням свого сприйняття. Важливо, щоб в процесі аналізу художнього твору були збережені права дитини на власну думку, на свої переконання.

     Робота учнів над текстом художнього твору є складовою частиною усіх ланок процесу літературної освіти. Велике значення для її правильної організації має формування у школярів навичок роботи з текстом.

     Однією з найважливіших умов засвоєння учнями художнього твору є підготовка до  його сприйняття. Значна роль в усвідомленні змісту твору належить первинному читанню тексту, яке передбачає роботу над епізодом, постановку попередніх питань і завдань, коментування, виділення головного і другорядного, зіставлення, мікроаналіз.

     Успішному засвоєнню тексту літературного твору сприяє аналіз, який може здійснюватись традиційними шляхами: за структурою, образами і проблемами; новими шляхами: текстуально, контекстуально, інтертекстуально, а також запропонованим  і віднайденим самим вчителем.

     Раціонально і систематично проведена робота над текстом не тільки має позитивний вплив на якість знань учнів, підвищує рівень їхньої літературної освіти, виробляє вміння і навички працювати з текстом, а ї виховує серйозне ставлення до літератури як навчального предмета, духовно збагачує, підвищує читацьку культуру.

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

Варіанти організації роботи учнів з питань  

аналізу художнього твору на уроці світової літератури

 

    Для поглибленого вивчення тексту художнього твору слід використовувати загальні плани аналізу  ліричних, епічних та драматичних творів, характеристику художнього образу, огляду літературних тенденцій. Звісно, такі пам’ятки розраховані на творче використання. Їх призначення – нагадати про основні моменти шкільного аналізу тексту. Етапи аналізу твору визначає сам читач, їх порядок можна змінювати залежно від способу інтерпретації твору.

 

Варіант 1. Історико-літературний.

    Вивчення літературного твору починається зі вступних занять, які можуть містити:

  • розповідь про певні епізоди із життя письменника, які стосуються твору, що вивчається;
  • утворення зв’язку із вивченим раніше матеріалом ( нагадування  про раніше вивчені твори цього автора, уже відомі факти біографії тощо);
  • історичний, історико-літературний та соціально-побутовий коментар, необхідний для розуміння того, що вивчається;
  • лексичний коментар ( нові слова з їх поясненням можуть увійти у вступне слово вчителя чи в попередню бесіду, можуть бути представлені у вигляді словника-плаката або написані на дошці);
  • пояснення окремих звичаїв, норм поведінки, особливостей побуту, незнання яких може призвести до неадекватного сприйняття літератрного твору.

    Робота з розвитку мовлення під час вивчення великих творів має бути різноманітною за формою. Епізоди, які вважаються центральними, слід подавати «крупним планом»: їх читають у класі, аналізують, використовують під час виконання різноманітних усних і письмових завдань. З окремими епізодами учні ознайомлюються самостійно, готуючись стисло переказати їх зміст або виконати будь-яке інше завдання.

    Стимулюючи уважне слухання тексту, учитель пропонує до початку читання завдання: відповісти після прослуховування на поставлені запитання; слухаючи, готуватись до переказу; під час прослуховування підготуватись до висловлювання про враження від прочитаного; відзначити, що залишилось незрозумілим у тексті ( слова, висловлювання, ситуації тощо).  Велике значення мають проблемні запитання, які можуть передувати прочитанню, супроводжуватироботу з текстом, пропонувуатися на завершальному етапі вивчення твору.

 

Пам’ятка «Огляд літературних тенденцій»

 1. Визначити хронологічні межі періоду, про який мовиться.

 2. З’ясувати, які напрями й течії домінували в цей час.

 3. Дати теоретичне визначення провідних напрямів і течій певного періоду, назвати їх основні ознаки.

 4. Згадати представників названих напрямів і течій, їхні твори.

 5. Визначити внесок окремих письменників в історію світової літератури.

 6. Показати зв’язок літературних тенденцій з попередніми й наступними етапами.

 7. Визначити своєрідність даного періоду на тлі світового культурного процесу.

 

 

Варіант 2. Біографічно-літературознавчий.

    Розпочинати роботу потрібно з ознайомлення учнів з художньою манерою письменника, адже вивчення кожного нового епічного твору ( особливо в старших класах) – це зустріч із новою творчою індивідуальністю, оригінальною художньою манерою, яку учні мусять сприйняти, щоб зрозуміти багатство змісту твору, залучитись до нових естетичних хвилювань.

    Слід узагальнити відомості про особливості художньої манери письменника (  у центрі уваги перебуватимуть психологічний аналіз та інтонаційний стрій) і зробити попередні висновки про життєві позиції та моральні устої героїв твору.

 

Пам’ятка «Загальний план відповіді на питання про значення творчості письменника».

 

1.  Місце письменника в розвитку національної літератури.

2.  Місце письменника в розвитку європейської (світової) літератури.

3.  Основні проблеми епохи й відношення до них письменника.

4.  Традиції й новаторство письменника в області:

  • ідейного наповнення;
  • тематики, проблематики;
  • творчого методу й стилю;
  • жанру;
  • мовного стилю.

5.  Оцінка творчості письменника класиками літератури, критики.

 

  Варіант 3. Аналітичний.

    При аналізі художнього твору варто розрізняти ідейний зміст і художню форму. Ідейний зміст включає:

- тематику твору - обрані письменником соціально-історичні характери  в їхній взаємодії;

- проблематику - найбільш істотні для автора властивості й сторони вже відбитих характерів, виділені й посилені ним у художньому зображенні;

- пафос твору - ідейно-емоційне ставлення письменника до зображених соціальних характерів(героїка, трагізм, драматизм, сатира, гумор, романтика й сентиментальність).

    Пафос - вища форма ідейно-емоційної оцінки життя письменника, що розкривається в його творчості. Утвердження величі подвигу окремого героя або цілого колективу є вираженням героїчного пафосу, причому дії героя чи колективу відрізняються вільною ініціативою й спрямовані на здійснення високих гуманістичних принципів. Передумовою героїчного в художній літературі є героїка дійсності, боротьба зі стихіями природи, за національну волю й незалежність, за вільну працю людей, боротьба за мир.

     Коли автор утверджує справи й переживання людей, яким властиві глибокі й непереборні протиріччя між прагненням до величного ідеалу й принциповою неможливістю його досягнення, то перед нами трагічний пафос. Форми трагічного досить різноманітні, історично мінливі. Драматичний пафос відрізняється відсутністю принципового характеру протистояння людини поза особистісним ворожим обставинам. Трагічний характер завжди відзначений винятковою моральною висотою й значущістю.

     Великого значення в мистецтві XIX-XX століть набув романтичний пафос, за допомогою якого утверджується значущість прагнення особистості до емоційно універсального ідеалу. До романтичного близький сентиментальний пафос, хоча його діапазон обмежений сімейно-побутовою сферою прояву почуттів героїв і письменника. Всі ці види пафосу несуть у собі стверджуюче начало і реалізують піднесене як основну й найбільш загальну естетичну категорію.

    Загальноестетичною категорією заперечення негативних тенденцій є категорія комічного. Комічне - це форма життя, що претендує на значущість, але вже віджила своє, і тому викликає сміх. Комічні протиріччя як об’єктивне джерело сміху можуть бути усвідомлені сатирично або гумористично. Гнівне заперечення соціально небезпечних комічних явищ визначають громадянський характер пафосу сатири. Глузування над комічними протиріччями в морально-побутовій сфері людських відносин викликають гумористичне відношення до зображуваного. Глузування може бути як заперечливе, так і стверджуюче зображуваному протиріччю. Сміх у літературі, як й у житті, надзвичайно різноманітний у своїх проявах: посмішка, глузування, сарказм, іронія, сардонічна усмішка, гомеричний регіт.

    Художня форма  включає:

  • деталі предметної зображальності: портрет, учинки персонажів, їхнього переживання й мовлення (монологи й діалоги), побутова обстановка, пейзаж, сюжет (послідовність і взаємодія зовнішніх і внутрішніх учинків персонажів у часі і просторі);
  • композиційні деталі: порядок, спосіб і мотивування, оповідання й опису зображуваного життя, авторські міркування, відступи, вставні епізоди, обрамлення (композиція образу - співвідношення й розташування предметний деталей у межах окремого образу);
  • стилістичні деталі: зображувально-виразні деталі авторського мовлення, інтонаційно-синтаксичні й ритміко-строфічні особливості поетичного мовлення в цілому.

 

 

     Аналіз художнього твору  проводиться у певній послідовності.

 

   Пам’ятка «Схема аналізу літературно-художнього твору».

  1. Історія створення.
  2. Тематика.
  3. Проблематика.
  4. Ідейна спрямованість твору і його емоційний пафос.
  5. Жанрова своєрідність.
  6. Основні художні образи в їхній системі й внутрішніх зв'язках.
  7. Центральні персонажі.
  8. Сюжет й особливості будови конфлікту.
  9. Пейзаж, портрет, діалоги й монологи персонажів, інтер'єр, обстановка дії.

10.Мовна побудова твору (авторський опис, оповідання, відступи, міркування).

11.Композиція сюжету й окремих образів, а також загальна архітектоніка твору.

12.Місце твору у творчості письменника.

13.Місце твору в історії національної та світової літератури.

 

Варіант 4. Частково-оцінний.

    Даний варіант передбачає детальний розгляд образної системи твору – головнихобразів-персонажів як своєрідного коду ідейно-художнього змісту твору.

     Вивчення образу-персонажа не обмежується вивченням особливостей його характеру, а передбачає розкриття морально-естетичної позиції героя. Розв’язання  ключових питань аналізу образів дійових осіб твору дає змогу розробити типологію завдань, які мають розвивати в школярів певні читацькі уміння. Спілкуючись  із образом літературного героя, учні набувають досвіду розумових дій певного типу, а також учаться застосовувати їх під час вивчення нових художніх творів, що активно сприяє формуванню особристості.

    Визначаємо три типи вмінь аналізувати прочитане й образ-персонаж:

1 тип – наочно відтворювати за портретними деталями, поданими в тексті, зовнішність літературногот героя;

2 тип – розрізняти суттєві та несуттєві риси вдачі персонажа і засоби їх вираження в художньому контексті;

3 тип – установлювати зв’язок  між образом літературного героя, конкретними людьми й окремими фактами суспільного життя, з’ясовувати типове в характері персонажа.

 

Пам’ятка «Характеристика літературно-художнього образу-персонажа».

1. Місце персонажа в системі образів твору.

2. Характеристика персонажа як певного соціального типу.

  • Соціальне й матеріальне становище.
  • Зовнішній вигляд.
  • Своєрідність світосприймання й світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок.
  • Характер діяльності й основних життєвих прагнень.
  • Вплив на оточуючих (основна сфера, види й типи впливу).

3. Сфера почуттів:

  • тип ставлення до оточуючого;
  • особливості внутрішніх переживань.

 4. Авторське ставлення до персонажа.

 5. Які риси особистості героя виявляються в творі:

  • за допомогою портрета;
  • в авторській характеристиці;
  • через характеристику інших дійових осіб;
  • за допомогою передісторії або біографії;
  • через ланцюг учинків;
  • у мовній характеристиці;
  • через "сусідство" з іншими персонажами;
  • через навколишнє оточення.

6. Яка суспільна проблема привела автора до створення даного образу.

 

Варіант 5. Порівняльний.

    В процесі вивчення певної теми вчитель пропонує заповнити порівняльну таблицю, яка допомагає  аналізувати та систематизувати інформацію щодо порівняння образів-персонажів твору ( таблиця 1). Заповнення таблиці обов’язково виявить можливість чітко визначити певні якості у деяких героїв , що за вміло скерованої самоосвітньої діяльності учнів сприятиме опрацюванню додаткових джерел знань .

 

Таблиця 1.

 

Якості

Андрій Болконський

П’єр

Безухов

...

...

...

...

...

Зовнішність

 

 

 

 

 

 

 

Походження

 

 

 

 

 

 

 

Риси характеру

 

 

 

 

 

 

 

Прагнення до влади

 

 

 

 

 

 

 

Розумові здібності

 

 

 

 

 

 

 

Хист державного діяча

 

 

 

 

 

 

 

Послідовність в діях

 

 

 

 

 

 

 

....

 

 

 

 

 

 

 

....

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Варіант 6. Оцінювальний.

    Для формування якісної оцінювальної діяльності доцільно використовувати методику критичного мислення. Критичне мислення – це здатність людини чітко визначити проблему, що потребує розв’язання, самостійно знайти й проаналізувати необхідну інформацію, логічно побудувати  міркування, презентувати чіткий та аргументований варіант розв’язання.

    Необхідно так будувати уроки літератури, щоб кожний з них обов’язково або допомагав учням опанувати знання, необхідні для оцінювання художнього твору, або містив посильну для них естетичну оцінювальну діяльність.

 

Пам’ятка «Схема оцінювання художнього твору».

  1. Розпочинаючи читання, слід звернути увагу на ім’я  автора, жанр твору, поміркувати над його назвою.
  2. Читаючи, необхідно розмірковувати: чим твір зацікавив ( із точки зору моральної проблематики, зображення психології героїв, їх взаємин тощо.
  3. Закінчивши читати, слід визначити загальну емоційну тональність твору та висловити загальне враження про нього; усвідомити своє ставлення до твору:
  • до тієї дійсності, яку змалював письменник;
  • до того, що нового про світ і людину розповів автор;
  • до письменника як майстра слова;
  • подумати про порядок і форму висловлення свого судження про твір загалом.

 

 

 Варіант 7 . Дослідницький.

    Метою його є дати учням уявлення про твір, систему образів-персонажів. Оцінні судження формуються в учнів у процесі виконання лабораторно- практичних робіт .

    Особливо продуктивним  є метод проектів тому, що  в ньому можуть бути реалізовані одразу декілька сучасних підходів: особистісно орієнтований, комунікативно-діяльнісний тощо. Важливою особливістю методу є те, що він орієнтований на перехід від авторитарного стилю навчання до демократичного. Проектна технологія дає можливість учителеві застосувати розмаїття інтерактивних вправ і змінити роль авторитарного транслятора готових  ідей на натхненника інтелектуального й творчого потенціалу учня.

 

Пам’ятка «Як працювати над дослідницьким проектом».

  1. Добре знати текст, уміти орієнтуватися в ньому.
  2. Уміти насолоджуватися та милуватися твором, розмірковувати і збагачуватися красою, мудрістю, натхненням.
  3. Не проголошувати «затертих» істин, стандартів, не зубрити премудрий книжний аналіз, а дивуватися, запитувати, сперечатися, доводити, ділитися враженнями.
  4. Не боятися цитувати на підтвердження сказаного.
  5. Не забувати робити висновки, обов’язково  всиловлювати своє ставлення до героя, учинку, події, предмета тощо.
  6. Намагатися виділяти головне, не втомлювати слухачів зайвими деталями.
  7. Розглядати твір із позицій загальнолюдського, вічного, постаратися збагнути цінність його для сучасників.
  8. Не забувати, що кожне слово в художньому творі несе змістовне навантаження.
  9. Аналізуючи учинок героя, уміти пояснити, чому він так учинив.
  10. Учитись чітко, грамотно і логічно висловлюватися.
  11. Готуватися до відповіді завчасно: скласти,у разі потреби, план або схему відповіді.
  12. Пам’ятати: твір – це айсберг, на поверхні якого лише його вершина, отже, потрібно вміти заглиблюватись у суть.

 

 

Варіант 8. Художньо – публіцистичний.

     Вивчення твору здійснюється в процесі вивчення матеріалу підручника, хрестоматії, наукової, та додаткової літератури, закінчується написанням рефератів, повідомлень, есе, творів і мініатюр.

    Цей метод не лише сприяє поглибленому вивченню художнього твору, а й допомагає розвивати творчі здібності дітей.

 

 

Варіант 9 .Схематичний.

    Вивчення художнього твору через складання та використання схем-портретів, опорних схем, логічних схем тощо. Схема –    універсальна форма роботи на всіх етапах уроку .Зокрема:

  1. при вивченні нового матеріалу . В такому разі ефективна буде не демонстрація готової схеми, а поступове її складання, синтез способом аплікації . Учні зможуть послідовно «будувати» образ, простежуючи процес формування особистості, її боротьбу з обставинами і самою собою ;
  2. на етапі закріплення (першого повторення ) вивченого матеріалу;
  3. при перевірці домашнього завдання . Досвід показує, що навіть учні з низьким рівнем знань і мотивації навчання, зацікавившись формою, досить успішно справляються із завданням. Гарні результати дав і такий прийом: опис зовнішнього портрета образу-персонажа; його характеристика на основі пам’ятки; характеристика  схеми – портрета. Виконуються ці види робіт послідовно різними учнями, і вдумливий слухач зможе значно глибше осягнути долю, внутрішній світ персоналії і, в результаті, проникнути в  духовну ауру певної епохи ;
  4. складання схеми   можна пропонувати як творче домашнє завдання; тоді на наступному уроці доцільно організувати конкурс домашніх робіт;
  5. досить ефективним є використання схеми  як наочного інструменту в ході лекцій і особливо на семінарських заняттях чи конференціях, коли учні виступають з повідомленнями, а схема  слугує завершальним етапом, підсумком заняття; 
  6. на підсумкових, повторювально-узагальнюючих уроках. 

    Технологія складання схеми  має враховувати вік учнів, загальний рівень їх підготовки.

 

  Пам’ятка «Як складати схему».

1. Технологія складання схем  має враховувати вік учнів: наприклад, схеми  у середніх класах повинні бути більш символічними, а в старших – словесними.

2. Схема  повинна бути завершеною.

3.Схема  може бути єдиною, цілісною, а може складатися з окремих блоків: блок «Етапи життя», блок «Діяльність» ( наукова, політична, педагогічна ), блок «Сфери життя» (суспільне, особисте ), блок «Характер і особисті якості» тощо .

4.Схема  повинна містити в собі проблему, неоднозначність оцінки діяльності персоналії. 

 

 

Варіант 10. Ігровий

Вивчення художнього твору здійснюється через застосування дидактичних ігор, комунікативних вправ. На уроках застосовую літературно-театральні вистави, ігрові імітації різних сюжетних версій та ситуацій, у яких опиняються герої; рекламу книжки, твору, ігрову імітацію соціальних і ділових стосунків, імітацію зйомки продовження твору тощо.

    Результатом цієї системної роботи має стати вміння учнів аналізувати художній твір. На своїх уроках застосовую різноманітні варіанти аналізу художнього твору. Надаю розробки уроків.